|
41. Зміст права власності на землю, спільна сумісна та спільна
часткова власність.
Право власності на землю - це право володіти,
користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (Земельний кодекс України,
ст.78).
Право власності на землю набувається та
реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а
також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній,
комунальній та державній власності.
Серед найважливіших принципів, на яких
ґрунтується земельне законодавство, слід виділити:
-
забезпечення рівності права
власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави;
-
невтручання держави в здійснення
громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо
володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених
законом.
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з
установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї
правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на
поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні
насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку
розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на
висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших
будівель і споруд. Суб'єктами права власності на землю є:
а) громадяни та юридичні особи - на землі
приватної власності;
б) територіальні громади, які реалізують це право
безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної
власності;
в) держава, яка реалізує це право через
відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (Земельний
кодекс України, ст.80).
Права й обов'язки власників земельних ділянок
визначено статтями 90 і 91 Земельного кодексу України. Зокрема, сказано, що
власники земельних ділянок мають право:
а) продавати або іншим шляхом відчужувати
земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;
б) самостійно господарювати на землі;
в) власності на посіви і насадження
сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську
продукцію;
г) використовувати у встановленому порядку для
власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини,
торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;
ґ) на відшкодування збитків у випадках,
передбачених законом;
д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші
будівлі і споруди. Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними
особами
України) можуть набувати у власність земельні
ділянки для здійснення підприємницької діяльності. Вони набувають земельні
ділянки уразі:
а) придбання за договором купівлі-продажу,
дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
б) внесення земельних ділянок її засновниками до
статутного фонду;
в) прийняття спадщини;
г) виникнення інших підстав, передбачених
законом.
Землі, які належать на праві власності
територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній
власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної
та державної власності, а також земельні ділянки за їхніми межами, на яких
розташовані об'єкти комунальної власності.
Земельна ділянка може знаходитись у спільній
власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна
часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності
(спільна сумісна власність).
Суб'єктами права спільної власності на землю
можуть бути громадяни та юридичні особи.
Право спільної власності на землю посвідчується
державним актом на право власності на землю.
Володіння, користування та розпорядження
земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за
згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у
судовому порядку.
Учасник спільної часткової власності має право
вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо,
так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості
виділення частки вимагати відповідної компенсації.
Учасник спільної часткової власності відповідно
до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної
ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із
спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і
платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної
ділянки.
Земельна ділянка може належати на праві спільної
сумісної власності лише громадянам. Володіння, користування та розпорядження
земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або
законом.
Поділ земельної ділянки, яка є у спільній
сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за
умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше
не передбачено законом або не встановлено судом.
Нравится
| 
